«Только в бодром горячем порыве, в страстной любви к  своей родной стране, смелости, энергии родится победа. И не только и не столько в отдельном порыве, сколько в упорной мобилизации всех сил, в том постоянном горении, которое медленно и неуклонно сдвигает горы, открывает неведомые глубины и выводит их на солнечную ясность»

М.В.Ломоносов    

Спочатку Я хотіла відобразити в цій статті лише конкретні кроки, які ми, як громадська організація будемо робити, адже ми всі так втомилилися від пустих слів про необхідність економічного зростання, про боротьбу з кризою... Але потім я зрозуміла, що одна з проблем нашою країни  полягає в тому, що ніхто не проводить аналіз інформації, результатів, наслідків чи попередніх рішень. Складається таке враження, що вся країна – це експериментальна площадка, а всі люди – піддослідні. Будь-яке абсурдне рішення правлячих органів миттєво втілюється в життя. Вони будують грандіозні пямятки, проводять паради військової техніки, створюють десятки власних комунальних підприємств, вводять нові податки в період кризи, підвищюють банківськи проценти по кредитах, маніпулюють курсом гривні – все це можна перераховувати до нескінченності. На все це знаходиться час, гроші, кадри. І з кожним днем умови експерименту стають ще суворішими, ще складнішими.  Але, коли людину долучають до експериментів обовязково отримують її згоду, принаймі так роблять в цивілізованому суспільстві. Так хто з нас давав згоду на участь в експерименті? Я, особисто, не давала.

Так склалося, що з батьківського інтересу, я «занурилася» в область освіти. Як будь-яка доросла людина, я розумію, що діти - це наше майбутнє, майбутнє нашої країни. І від того, як ми сформуємо їх думки, їх характер, якими людьми та спеціалістами ми їх виростиме – таке майбутнє нас і чекає. А тепер, давайте разом проаналізуємо, що відбувається на сьогодняшній день в сфері освіти. Причому, будемо розглядати це питання не в ракурсі – як платять – так и вчимо! Давайте дивитися правді в очі, в Радянському Союзі вчителі теж не були самими високооплачуваними  фахівцями, а рівень освіти при цьому і рівень виховання учнів, був якщо і не найкращим у світі, то точно не найгіршим.  Так можливо, проблема не тільки в оплаті праці? Можливо, проблема в тому, як суспільство в цілому і як властні органи ставляться до цієї сфери?

Правду кажуть, що починати потрібно з себе. Давайте згадаємо, як ми вибирали дитячий садок, школу чи ВУЗ для своєї дитини? Чим керувалися? Звісно, батьки скажуть, що в першу чергу їх цікавив, який рівень знань отримає дитина після закінчення навчального закладу, потім – які умови навчання, які позашкільні програми є в навчальному закладі (для шкіл), наскільки випускники цього ВУЗу  затребувані працедавцями (для ВУЗів) і т.п. А звідки ми брали ці вихідні дані, щоб зробити вибір? Щось почитали в інтернеті, заглянули в пресу, послухали враження інших батьків – і зробили, як ми вважаємо, правильний вибір! Та хіба хоч один із цих джерел інформації є обєктивним, або дає дійсне уявлення про стан і рівень освіти в начальному закладі? Ні, ні і ні! Нажаль, ми це розуміємо тоді, коли дитина провчилась деякий час, звикла до колективу і переводити її в інший навчальний заклад – це значить нанести дитині певну психологічну травму, внести душевний дискомфорт. Та і де гарантія, що інший навчальний заклад буде кращим.  Адже у нас до цього часу не існує об'єктивного джерела інформації про якість і рівен освіти в навчальних закладах. Шалені гроші вкладено в запровадження зовнішньго тестування і можна довго сперечатися, чи потрібно було це робити чи ні.  Але хіба в цьому справа? Будь-яку, навіть саму продуктивну і корисню ідею, можливо зробити абсурдною. Тому треба не критикувати, а аналізувати, робити висновки і шукати шляхи вирішення проблем. Звичайно, краще це робити ще до «запуску» проекта, але коли вже так склалося, що ми спочатку робимо, а потім думаємо – то потрібно хоча б зараз не викидати на вітер ні гроші ні час, ні долі дітей. Потрібно усвідомити, що своїм безвідповідальним ставленням – ми руйнуємо наш завтрашній день. Неодноразово ми чули, що невиконується програма «Шкільний автобус» «"Якщо ми втрачаємо хоч один рік фінансування програми "Шкільний автобус", ми робимо дуже невдалу політику. І я шкодую, я неоднозначно свої зауваження формував уряду: у тому, що цього року не профінансований жоден шкільний автобус, колосальна провина урядової політики! Демократи так не можуть чинити", - сказав Ющенко. На його думку, виділення 60 млн. гривень на рік на завершення цієї програми не така вже й велика сума для державного бюджету. Голова держави зазначив, що програма "Шкільний автобус" мала за планом бути завершена в 2009 році, і невиконання її через відсутність фінансування створює ризики для початку реформування школи в цілому.» -(В.А.Ющенко-джерело «Українська правда»)

Але ж хіба відсутність автобусів є головною проблемою освіти? Є питання, які потребують значно менше матеріальних і часових затрат, а цінність їх буде незрівнянно більш значуща.  ( Адже, коли Ломоносов хотів навчатися, то зміг пройти пішки не одну сотню кілометрів і став одним з найвидатніших вчених ).  Це і аналіз результатів зовнішнього тестування, і обєктивні, а не проплачені, рейтинги навчальних закладів, і програма розвитку професійно-технічних навчальних закладів, і роз'яснювальна робота серед молоді відносно їх майбутньої професії і багато іншого. Хіба не зрозуміло, що потрібно не підсвітлювати школи, щоб їх було видно в темрямі із далеку, як було сказано Президентом, а треба освітлювати душі учнів, студентів, вчителів, піднімати їх фаховий рівень, виховувати людей, якими можна буде пишатися.  Потрібно вже давно зрозуміти, що кожне наше рішення, кожна наша дія має свої наслідки, відображається на долі тієї чи іншої людини. А коли це рішення правлячого кола – це має наслідки для всього суспільства в цілому.  Дуже легко казати, «що знаємо про проблему конкуренції при вступі до вузів на бюджет пільговиків з низьким рівнем знань і абітурієнтів з високими балами, отриманими за результатами зовнішнього тестування.»(Українська правда). Забуваючи про те, що для деяких абітурієнтів з високими балами, які дійсно гідні навчатися на провідних спеціальностях, це стало переломним моментом. Деякі з них втратили віру у власні сили, деякі зробили висновок, що в цьому суспільстві їх знання нікому не потрібні, хтось затамував злість. Для мене взагалі незрозуміло, кому в голову могла прийти ця «чудова» ідея, надавати пільги при  низькому рівню знань. Якщо дитина не мала змоги (по різним причинам) добре навчатися в школі, то чому ж вирішили, що вона буде добре навчатися в ВУЗі? Тим паче на складних  провідних спеціальностях. І чому цій дитині потрібно надавати перевагу перед тим, хто витратив шкільні роки на добре навчання і міг би бути гарним спеціалістом в майбутньому і приносити користь державі? Мабуть це жалість до тих дітей, з котрими в силу різних обставин доля обійшлась більш сурово? Але хіба жалість їм потрібна? Їм потрібна допомога. Невже дитина, яка в школі ледве тягнула математику, може стати гарним спеціалістом в області фінансів? Зрозуміло, що ні. А може ця дитина змогла би стати слюсарем найвищої категорії і приносити користь суспільству і мати змогу гідно забезпечувати себе і свою сім’ю? В цьому і полягає основне завдання освітньої галузі – допомогти кожній людині знайти своє місце у житті. Хіба ми бачимо мало прикладів, коли посередній юрист чи фінансист, в найкращому випадку, заробляє в декілька разів менше ніж фаховий токар чи слюсар, а в гіршому - стоїть на біржі праці. Так навіщо ще й робити благотворне підгрунття для цього.

Зрозуміло одне, ми будемо мати такий «театр абсурду» доти, доки не навчимося аналізувати, робити висновки і, розробляючи та запроваджуючи стратегії, не будемо думати про наслідки своєї діяльності. Це стосується всіх сфер життя, але найбільше від цього непрофісіоналізму страджає сфера освіти, що в свою чергу дуже негативно впливає і на економічний розвиток держави і на рівень життя всього суспільства в цілому.  Може вже досить робити «прориви» та спасати країну?  А створити умови для конкурентного розвитку в будь-якій сфері діяльності, коли для того, щоб довести, що ти найкращий – потрібно мати не пільги, а реальні професійні та людські якості. І справами, а не словами доводити свою конкурентноспроможність і професіоналізм.  Коли в усіх напрямках державного господарювання буде заснований принцип співзмагальності (конкурентності), само собою відпаде поняття корупції та непрофісіоналізму. Співзмагальність - це основний постулат успішного еволюційного розвитку.

Завдяки принципу співзмагальності в Україні вже більше 15 років існує і успішно розвивається малий та середній бізнес, який є найбільшим показником розвитку всієї держави в цілому. Ми, як об’єднання підприємців, які пройшли важкий, тернистий, але досить успішний шлях розвитку, вміємо і знаємо, як і що треба робити. Ні кому з нас ніхто не надавав ні стартового капіталу, ні можливості прийняти участь в безоплатній приватизації державних підприємств, ми не є фінансовими олігархами, але ми  своєю працею, своїм професіоналізмом, в різних сферах життя, досягли певного матеріального  та громадського статусу і хочемо жити в щасливій квітучій Україні. Нам не потрібні політичні лаври, не потрібна публічність, нам потрібно мати змогу нормально працювати, виховувати дітей в чистій вільній країні, пишатися своєю молоддю, своїми досягненнями, не хвилюватися про те, чим завтра нагодувати дитину і знати, що наш уряд робить все для процвітання нашого народу і нашої держави.

Мій депаратамент вирішив в першу чергу зайнятися проблемами освітньої галузі, з якої «черпає свої сили», тобто кадри, малий та середній бізнес і від чого залежить наше з вами майбутнє.

В першу чергу, мі проведемо неупередженний аналіз результатів зовнішнього тестування (2008, 2009рр) з публікацією результатів на нашому сайті.

По друге, подамо запрос, як громадська організація, в Міністерство освіти та науки по пільговим групам абітурієнтів, зробимо аналіз (скільки пільговиків (яких категорій), з якими результатами, в які ВУЗи та по яким спеціальностям стали студентами в цьому році) і опублікуємо інформацію на нашому сайті.

По третє, надамо пропозиції Міністерству освіти та науки та Комітету з питань освіти та науки при Верховній Раді, по вдосконаленню учбового процесу в 11-12 класах. Разом з науковцями та спеціалістами в сфері міжнародної освіти, ми провели моніторінг та аналіз освітянського процесу ряду учбових іноземних закладів, в країнах, в яких вже не перший рік існує програма зовнішнього тестування. На наш погляд, треба грунтовно віднестись до їх досвіду і запровадити ряд заходів, але з оглядом на нашу специфіку.

Четверте, разом з профільними дослідницькими інститутами, розробляється система рейтингів учбових закладів, яка буде включати в себе не тільки аналіз результатів зовнішнього тестування та результатів олімпіад, а і аналіз роботи педагогічного складу з розвитку обдарованності дітей. Буде оцінюватись рівень психологічного комфорту в учбовому закладі, умови навчання, основні напрямки специалізації старшої школи та багато іншого. Публікація рейтингів, не тільки допоможе нам, батькам, а і примусить учбові заклади «боротися за місцем під сонцем», рухатись тільки вперед, бути конкурентноспроможними.

Це тільки перші кроки, які ми плануємо робити. Зараз розробляється стратегія по моніторінгу професійно-технічних закладів і ВУЗів, з подальшим аналізом їх рівня та  можливостей, які отримують студенти після закінчення цих учбових закладів.

Планується проведення «круглих столів», з залученням керівників різних підприємств, освітян, учнів, студентів, політиків, громадських діячів та небайдужих громадян, на яких будут обговорюватися різні нагальні питання.

Зрозуміло, що одного ентузіазму нашого громадського об’єднання недостатньо. Втілювати в життя ці плани можливо тільки при тісній співпраці з Міністерством освіти, з Академією педагогічних наук, з Комітетом по науці та освіті і з рядом провластних структур. На наш погляд, ми не повинні зустріти жодного супротиву зі сторони вказаних організацій, тим паче, що ми не переслідуємо жодного зиску для себе, а лише хочемо допомогти в міру наших сил, освітянський галузі. Про кожен свій крок ми будемо інформувати вас, громадян України, щоб наші державні діячі знали, що кожне рішення, яке ми хочемо провести в життя, знаходиться під контролем громадськості. Кожен чиновник, який стане на перепоні наших з вами планів буде відомий усім. Країна повинна знати своїх «героїв» і не тоді, коли вони успішно збіжать за кордон, а тоді, коли вони все ще перебувають в рідній країні.  Якщо буде потрібно, ми будемо виходити на найвищі інстанції, апелювати до світової спільноти, адже все, що ми робимо, заради чого живемо і працюємо – це наші діти.                                І Ми зробимо все для їх гідного майбутнього!

Дуже хотілось би, щоб наше спілкування було двустороннім, щоб ви надавали свої коментарі, пропозиції, зауваження. Щоб ми могли разом приймати найкращі взважені рішення, розробляти плани діяльності, разом створювати своє майбутнє.

Дуже вдячна за вашу увагу і я впевнена, що разом ми зможемо все!

З повагою, директор департаменту освіти і науки.

Гришко Наталія Володимирівна